Якщо ви почнете цікавитись темою саморозвитку чи самоорганізації, то я впевнений ви знайдете пораду щодо ведення особистого щоденника. Це можуть бути записи того що ви зробили, або ж записи думок які блукали у вашій голові, чи просто нотатки ідей які ви встигли зловити перед тим як вас хтось перебив. Хтось записує що він їв або які вправи зробив у спортзалі. І сенс таких занять в тому аби записувати ріст чи розвиток вас як особистості. Потім можна повернутись до цих сторінок і побачити де ви були і де ви є зараз. Інакше можна щось робити і робити і робити, і при цьому не відчувати чи є ріст чи ні. Відчуття досягнення зникає, чи навіть не з”являється, якщо не прикласти зусиль до того аби записувати навіть маленькі кроки своєї подорожі. Найпростішим прикладом таких записів був щоденник в школі який мало хто з нас любив, але він і був тим показником успіху … або застою. Ну або це поганий приклад. Але саме тоді, в школі, я зштовхнувся з проблемою що я не вмію писати. Ні, не для щоденника, а просто для висловлення своєї думки. Тоді я найбільше боявся саме тих домашніх завдань коли я повинен був написати твір. Для мене то було як знущання. Нас не вчили тому як перетворити думки на речення на папері. Нас не вчили будувати логічний та послідовний ланцюжок висловлення думки. Нас вчили як не робити помилок. А коли ти зважувався на якийсь прояв писемної творчості, бо то було завдання, а тобі потім казали що це не так і те не так, то наступного разу не хотілось навіть робити і спроби. І тому коли роки поспіль я особисто зацікавився питанням вміння написати текст, це трапилось не через те що хотів побачити свій ріст, не через те що хотів вести щоденних своїх думок. Ні, це вже стало інструментом чи результатом, а от першопричиною було бажання просто перемогти тей виклик шкільних років. Тоді на допомогу і прийшла ця регулярна практика ведення щоденника. Але я не хотів просто вести щоденник щоб колись самому його перечитувати. Все таки є щось в тому коли ти пишучи можеш виговоритись. Але “виговоритись" має в собі підтекст що хтось слухатимите. А коли тебе слухають та ще й чують, то будь який зворотній зв”язок допомагає ставати краще.