Перелом шийки стегна є нагальною проблемою травматології. В економічно благополучних країнах вчені прогнозують різке збільшення рівня переломів проксимального відділу стегнової кістки, переважно (в 90% випадків) у осіб старшої вікової групи. У цій категорії населення лікування травми становить серйозну проблему, так як відзначаються важкі ускладнення (в 25-30%), складний і тривалий відновлювальний період, висока смертність. У нашій країні протягом року після травми гине до 24% хворих, і більше 50% стають інвалідами. Всі ці фактори вимагають розробки нових методів лікування перелому шийки стегна. Перераховані фактори впливають на результативність лікування травми. Через особливості структури тазостегнового суглоба, кровопостачання окремих частин стегнової кістки і наявності порушення щільності, структурованості кісткової тканини перелом шийки стегна погано зростається. Кровопостачання стегнової кістки здійснюється за допомогою 2 гілок артерій, одна з яких проходить в головку через внутрішньосуглобову зв'язку. При переломі шийки кровопостачання припиняється. Встановлено, що вже через 24 години після травми в кістковій тканині проксимального відділу прогресують процеси ішемії, а через 48 годин відзначається некроз кісткових балок. Проблема терапії перелому полягає у відновленні кровопостачання в найкоротші терміни, в той час як основна частина постраждалих проходить консервативне лікування в домашніх або амбулаторних умовах, не роблячи операції. Тому при цій травмі такі високі показники інвалідності та летальності. Перелом шийки стегна найчастіше відбувається після 50 років. Як правило, перелому шийки у вікових людей передує падіння, і тільки в окремих випадках травма може стати наслідком ударів по тазостегновому суглобу, підйому тяжкості і ін. Причиною травми при падінні можуть бути як внутрішні чинники, так і зовнішній вплив. Ендогенними причинами травми є: вікові зміни щільності кісткової тканини (остеопороз); неврологічні захворювання; ендокринні порушення, які призводять в тому числі до остеопорозу, гіперплазії передміхурової і щитовидної залози, ожиріння; злоякісні процеси в організмі; знижена фізична активність; погіршення функції сенсомоторного апарату – зниження гостроти зору, втрата слуху, порушення координації в просторі; операції на кінцівках; недостатність харчування.