Вона стояла посеред шляху,
І сині очі були в зажурі.
— Куди ідеш ти, ясна дівчино?
— Я не дівчина. Я — Пісня, друже.
Туди до сонця моя стежина.
— Нам по дорозі, ходімо разом.
Юнак стомився — не впала Пісня,
Найкращим другом була в дорозі,
Давала мужність, і віру чисту, і ніжність щедру.
І спалахнули у сяйві сонця — Юнак і Пісня.
— Коли згорю я,— казав до неї,
— То наді мною зійди калиною.
Зішла калина…
—
Василь Чухліб
1975