Восток Дійові особи Хотабич - Джін Зульхвія - Блядь Аладін - Фраер Шаміль - Національний герой Насрідін - Мудак Шахірізада - Звізда востока Рак, папуга - Тврюки Сіндбад - Авантюріст Мао Дзедун - Сонце востока Чмо йобане - Йобане чмо А також - Аксакали, шакали, ішакі, басмачі, і інші. Дія перша На сцені пусто, темно і сумно. Поволі починає світати. З за обрію поступово вилазе лагідне обличчя і мьяка, приємна фігура Мао Дзедуна. Він у воєнному фрейнч і кепочці, навкруги його яскраве сяйво. Мао Дзедун зручно сидить на гойдалці, посміхається і повільно лізе догори. Сцена поступово освітлюється Мао Дзедуном так, що стае видно Восток, з його минарєтами, мічєтами і сінагогами. Посередині востока лижить пляшка, вона легенько підскакуе. Голос з пляшки: Пустіть мене озолочу бля буду! Мимо спокійно проїжджає аксакал на ішаку. Назустріч йому теж їде на ішаку другий аксакал. Перший аксакал: Асалям алєйкум (зніма папаху) Другий аксакал: Валлєйкум ассалям (зніма папаху) Перший аксакал (дістае з рота макуху): Рахат лукум яхши (дае другому аксакалу, другий аксакал кива головою в різні боки) : Вай вай вай...(бере макуху й починае гризти) Голос з пляшки...дуже нервовий... : Отткрийте нахуй всіх озолочу бля буду!! Аксакали: Шайтан шайтан! (тікають) На сцені знову тихо, Мао Дзедун повільно пересуваеться по небу все вище й вище заливаючи восток своїм сяйвом. Голос з пляшки (дуже спокійно): Підраси. Входить Аладін і Зульфія. Аладін: Зульфія, я тобі халву купив! Ось на. (Дае халву Зульфії) Голос з пляшки (знов дуже нерврвий): Кажу бля пустіть, бля, вони халву бля! Зульфія (жере халву): Халва яхши. Аладін: Зульфія, у мене план! Щас ходім на базар, патом в гарем, звізда моїх очей! Зульфія й Аладін уходять, Мао Дзедун сяє на горі. Голос з пляшки (дражливо): Звізда моїх очей...йобане сило... Входить Шаміль, на ньму косо сидить посипаний перхотю пінджак ветерена, в руках у нього пересувний точильний станок. Шаміль становиться по серед востоку й починае точить ножа. Шаміль (наспівуе): "На горі Шаміль стоїть а-а-а-а-а!!!! Ножі шашкі точи-и-ить. А у низу народ стоїть а-а-а-а-аНаш Шаміль а какой маладе-е-ец." Входить Сіндбад у кастюмі пірта з шабльой, пістольом і костильом, на плечі в нього сидить папуга, очі перевьязано чорною ганчірою. Сіндбад: Салям алєйкум сто чортів жабі в цицьку! Шаміль: Валлєйкум ассалям (продовжуе точить і наспівує) Сіндбад: Наточи шашку сто гарпунів киту в сраку! Шаміль: Аллах наточе. Сіндбад: Сто дукатів трясця твоїй мтері! Шаміль: Гаразд. Сіндбад (закурює): Гашіш яхші... Шаміль (наспівуе): "Шаміль барана заріза-а-а-в, Наварив він су-у-упу. А як став розлива-а-ать обварив залу-у-упу." Голос з пляшки (ввічьливий і обережний, дещо крадькома): Хлопці, агов, а чули шо я кажу, пустіть а я тоді шось зроблю... Сіндбад: Сто пьяних кашалотів твою підараса мать на!!! (пиздить ногою по пляшці так, шо та улітае) Весь цей час, Мао Дзедун, що завис у найвищій своїй фазі починае потихеньку сповзати вниз, на його обличчі зьявляється вираз незадоволення. Входить Хотабич, він по-восточному приклада руки до лоба і живота. Хотабич: Салям алєйкум. Шаміль і Сіндбад: Валлєйкум ассалям. Хотабич до Сіндбада: А шо це на тобі сидить? Сіндбад: Попугай шайтан! Сто цинтнерів простіпоми тобі в сурло! Хотабич: Вай вай ва-а-ай. (цмокає язиком потім смикає себе за бороду) На пличі у Сіндбада замість папуги зьявляється величезний рак. Рак: Здоров Сіндбад, сто чортів твоєму батькові. Сіндбад пада. Шаміль і Хотабич стоять мовчки. Хотабич до шаміля: А це шо в тебе оно приємнійший з приємних? (показує на станок) Шаміль невідповідаючи мовчки збира манатки й забирається геть. Хотабичь, задоволено сам до себе: Так так так та-а-а-к... Входить Насрідін. Він на ішаку, як завжди виябується задом наперед. Насрідін робить на ішаку почесне коло кругом Хотабыча. Потым злазить з ішака і по-восточному кланяється. Насрідін: Салям алєйкум. Хотабич: Валлєйкум ассалям. Насрідін: От бачиш! Показує Хотабичу пляшку, яку закинув Сіндбад. Хотабич суворо: Де взяв? Насрідін: З неба впала. Я рака стояв, намаз робив раптом - тиць! Трясе пляшку. Бачиш, шось калатаеться, щас відкрию! Хотабичб дуже суворо: Покинь мудак! Насрідін скручує дулю: А ось бачиш! Хотабич сумно: Бачу! Хотабич крутить пальцем біля скроні і уходить. Насрідін відкриває пляшку. Роздається страшний грім, блискавка. Причому обличчя Мао Дзедуна кривиться в огиді. З пляшки разом з димом і всім чим положено вилазить велике і страшне Йобане Чмо. Йобане Чмо кричить дурним голосом: Шо це все таке? Насрідін перелякано: Це все - показує рукою -Восток, о діамант моєй душі! Йобане чмо кричить: Восток, га? А я - Йобане Чмо! Йобане Чмо пиздить Восток. Зляканий Насрідін залазить під ішака і з жахом дивиться на розруху, яка панує навкруги. Зловісні крики, які періодично іспускає Йобане Чмо передується в нього з приступами дикого реготу. Поступово крики і регіт затихають, залишаючи по собі розруху і руїни. Мао Дзедун поступово заходить за обрій. На губах у нього саркастична посмішка. В передвечірньому присмерку, з того боку де сходив Мао Дзедун починає жевріти. То сходить Шихірізада - Звізда Востокаю Вона сидить на чорних качелях і світиться зоряним світлом. Насріді вилазить з під ішака і з розпачем розставляє руки. Насрідін до Шахирідали: Шо ж це все робиться? Тиша. Шахірізада мовчить. Завіса.