Подкаст «У пошуках Авторитету». Частина 59.
Сумування, що дає утіху
Співрозмовники: о. Євген Фізер та єпископ Микола Петро Лучок ОР
У подкасті:
Одна з криз - пошуки сенсів, пошуки виходів.
Підлеглість. Нехай не буде інших богів. Принцип убогості є центральним.
Євангеліє є парадоксальним.
Коли ми чогось тримаємось, і не хочемо впустити Бога, - якщо духовно зростаємо, то розуміємо, що принцип підлеглості, віри, довіри є базовим.
А для чого привʼязуватися? Для чого нам матеріальні блага?
Коли прив`язуюся починає мною керувати пожадливість, страх втрати. Визволення від привʼязаності - це процес.
Чим більше я зближуюсь з Богом, чим більше відбувається це зцілення - і рухаюсь, бо я ведений.
В убогої людини нема плану. Це - підлеглість.
Коли ми розпізнаємо Божественну присутність - будемо розуміти, який наступний крок.
Євангелізація, учнівство є основою.
Якщо не вибудуваний стосунок - учень/учні, то це потрібно повернути.
Багато людей, добрих християн, мають слабо вибудуваний стосунок з Ісусом як Наставником.
Я знаю чому я є тут. Я знаю за ким пішов/пішла.
Ісус говорить: «Іди за Мною! Чого шукаєш? Іди, і побачиш!»
Чому я є тут?
Блаженні засмучені.
Блаженні ті, що оплакують.
Є вказівка, як це працює. І є обітниця.
Якщо я вхожу у підлеглий стосунок з Богом, я починаю бачити, що я втратив у той час, коли не був Йому підлеглим.
Пізнання правди про Божу любов. Наслідок оплакування - можливість, щоб мої рани були поліковані, очищені і щоб я дійшов до зцілення.
Оплакування - відкритість на утіху.
Смуток, який руйнує, це коли людина не вірить, що може бути прощена, зцілена і може з цього вийти. Утішитель говорить: «Якщо твої рани будуть червоні як шкарлат, я тебе вибілю»
Коли людина досягає дна - це великий аспект навернення.
Убогість приходить як наслідок дна.
Чим ближче я до Бога, тим більше мене болить те, що я втратив.
Коли через гріх віддаляюся від Бога - приходить смуток.
Гріх - пошуки насолоди на своїй волі.
Досвід Любові Бога і моєї помилки веде до оплакування.
Розкаяння повʼязане з оплакуванням.
Процес оплакування: як далі жити.
Є оплакування гріха грішником. Є оплакування грішників.
Якщо не проявити плач - камінне серце.
Ісуса дуже боліло, коли він бачив у людях, що вони не хочуть навернутись.
Чим більше людина наближається до Бога, тим більше вона плаче, тим більше вона стає вразливіша.
До цього потрібно дозріти. Це - процес.
Коли людина зустрічає любов Божу до неї приходять усвідомлення помилок.
Небожим ставленням є осудження і байдужість. І не задається питанням: як допомогти. Буває, що я безсилий, щоб цим людям допомогти.
Признати своє безсилля: я цих людей не зміню. Але як я можу їм послужити?
Ісус не біжить лікувати Лазаря. Але Він оплакує. Чому?
Сестри Лазар настільки зациклилися на втраті, що вони не бачать реальності. Смерть це перехід.
Час плакати. Тим, які не пізнали того, що веде до повноти.
Основний життєвий принцип - підлеглість.
Перспектива блаженства: дар сліз - це благодать. Вона дається на міру відкритості серця.
Оплакування підсилює убогість.
Оплакування- спосіб молитви
Щоб бути втішеним потрібно признатися до своїх зранень.
Оплакування - це процес, на який потрібно дати собі час.
Рекомендовано до прочитання:
5,6,7 розділ Євангелія від Матея.
о. Павло Козацький ОР, Єпископ Микола Петро Лучок ОР « У пошуках Авторитету»