Усім бадьорого настрою! Запрошуємо вас послухати бесіду з Антоном Жиляковим (театри «Може бути» й «Тимур») у подкасті «Сміх та гріх». Антон — важлива постать у харківському театральному житті. Якщо ви не чули про нього, то вам точно треба послухати нашу розмову. Говорили про роботу в державних театрах, про те, як зароджувався театр «Може бути», а також про бабусю Антона, яка грала в театрі «Березіль». Звісно, ми не могли не згадати про Василя Сидіна, що створив театр «Тимур», художнім керівником якого нині є Антон. Про те, як познайомилися з Олександром Шпильовим, Сергієм Аксьоновим і Романом Жировим, а також про те, як заманили в театр Юрія Євсюкова. І, звичайно, про волонтерську діяльність. Усе це радимо послухати в нашому подкасті. Приємного прослуховування!

У перший день липня 1987 року по пенсіонера Івана Гончарука, який жив у селищі Комсомольське (нині місто Слобожанське) на Харківщині, прийшли представники не просто «органів», а тих, що завдавали найбільшого страху совєцьким людям, — кдб. Гончарука заарештували й відвезли на рідну Волинь, де судили... за те, за що він уже дістав вирок 40 років до того. Тоді, за сталінських часів, двадцятирічний хлопець за участь в УПА дістав сувору кару — 20 років каторги, якими замінили смертну кару. А от в епоху «гласності» й «перебудови» Гончарука засудили до найвищої кари — розстрілу. Чому совєцька каральна система вирішила виправити попередній вирок і як це сталося — у програмі «Харківські історії» розповіла Леся Бондарук, історикиня, працівниця Українського інституту національної пам’яті й авторка книжки «“Справа Гончарука”. Останній розстріляний повстанець».

Як популяризувати історію і зробити її цікавою для людей? Які міти впливають на українську історію? Чи є серед них власні, так би мовити, автоміти, і в чому їхня небезпека? Про це й не тільки говорили з гостем програми «Накипіло з Філіппом Диканем» — головою Українського інституту національної пам’яті Олександром Алфьоровим.

Хлопці й дівчата, які були вимушені залишити свої домівки через обстріли рідних міст і сіл, зможуть узяти участь у шоу талантів третього грудня. У гала-концерті виступатимуть співаки, танцювальні колективи, команди чирлідингу й інструменталісти. Про підготовку дитячого шоу й те, як можна буде потрапити на концерт, в етері Радіо «Накипіло» розповіла організаторка шоу талантів і представниця громадської організації «Міжнародна асоціація блогерів» Катерина Вороніна.

Слідчі Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури вранці 28 листопада провели обшук у керівника Офісу Президента Андрія Єрмака. Це підтвердили й ініціатори обшуку, і сам Єрмак. Керівник ОП зазначив, що дав доступ до своєї квартири й повністю сприяє слідству. Обшуки в Єрмака відбуваються на тлі корупційного скандалу в енергетиці та переговорів про «мирний план» для України. Як обшуки впливають на цей процес і що відомо про можливу причетність Єрмака до «справи Міндіча» — говорили в етері Радіо «Накипіло» з юристкою і керівницею проєктів антикорупційного центру «Межа» Оленою Купіною.

Друкувати штучні шкіру, рогівку ока, хрящі й кістки вчаться науковці разом зі студентами в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна: у виші з’явився єдиний у Східній Європі біопринтер. Тепер тут мріють про створення університетської клініки. Адже такі надсучасні технології дають змогу, наприклад, вирощувати клітини міокарда, допомагаючи так тим, хто переніс інфаркт. Або ж надрукувати ракову клітину чи пухлину й проводити вже на цьому, штучному, матеріалі дослідження, шукаючи ліки проти раку. Свіжий випуск подкасту «Станція “Держпром”» про унікальну лабораторію та унікальних харківських науковців, які попри обстріли й проблеми зі світлом, водою та опаленням роблять неймовірні дослідження. Запевняємо вас: зараз ви потрапите в майбутнє. Рушаймо!

Борис Дрожак — підприємець, винахідник, інженер-програміст, співзасновник miltech-компанії Rovertech, яка розробляє наземні роботизовані комплекси (НРК) «Змій». Він став гостем цього випуску вечірнього етеру Радіо «Накипіло». Ми говорили про шалений розвиток НРК; про нові розробки й винаходи, які Rovertech представив із січня цього року, коли Борис був на Радіо «Накипіло»; про те, як успішно ворог адаптує українські винаходи й чи є серед них НРК; про те, скільки часу потрібно, щоб навчитися управляти наземними роботокомплексами; і, нарешті, про те, чи вірить Борис у битву роботів на полі бою найближчим часом. Борис Дрожак як міг намагався ухилятися від відповідей на деякі запитання, бо сфера, у якій він працює, не любить зайвого розголосу, але розповів вельми цікаві речі. Які саме — слухайте в подкасті.

Так уже склалося у нашому сприйнятті лікарів, що про них говоримо переважно як про міцних і стійких людей. Та медикам якось незручно скаржитися на здоров’я чи виснаження. Одначе вони не роботи: ресурси організму вичерпуються. У військових лікарів усе набагато складніше: ризик, пов’язаний з ударними дронами та іншою зброєю у так званій кілзоні; високий темп роботи; дуже тяжкі поранені; а на ухвалення рішення в анестезіологів і хірургів лічені секунди. На операційних столах одні поранені змінюють інших. Стабілізували й далі еваком у тиловий шпиталь. Така коловерть у стабілізаційному пункті не те що вимотує медперсонал, але й накладає тяжкий емоційний відбиток. І так у військових лікарів із дня у день утома наростає, немов грудка снігу. А їм попри це потрібно й далі реанімувати, оперувати й евакуювати воїнів на наступні етапи лікування. Одна зі співзасновниць благодійного фонду Repower Марина Садикова говорить: «У літаку перед польотом зазвичай оголошують: насамперед потрібно надіти маску собі, а потім тому, кого рятуєш. Ось так і з нашими медиками: спочатку потрібно надіти маску на них, щоб вони мали змогу й далі рятувати життя військовослужбовців». Так вона з подругою-компаньйонкою Катериною Сердюк наприкінці 2022 року заходилися організовувати перший ретрит із відновлення ментального здоров’я для волонтерів і військових лікарів. Вони розуміли, що, отримавши психологічну допомогу в проєкті, медики повернуться і врятують іще тисячі життів. За майже три роки фонд провів у Швеції, Данії та Іспанії 16 програм психологічного відновлення для 1200 українських військових медиків. У кожен ретрит із командою вирушають висококваліфіковані психологи, які знаються на травмах війни. Упродовж щонайменше десятиденних «канікул» медики занурюються у повний спокій. Для них забезпечують багато сну, індивідуальні та групові практики з психологом, лекції із самодопомоги, арттерапію, прогулянки на природі й чимало емоційно приємних сюрпризів від команди ретриту та міжнародних партнерів. А цієї осені фонд Repower запустив перший пілотний проєкт в Україні: психологічне відновлення для військових лікарів у Карпатах. Надалі команда планує створити стаціонарний центр відновлення, щоб іще більше військових медиків після проходження курсу ментального посилення могли бути максимально ефективними в лавах Сил оборони. Наскільки вдалою виявилася перша мандрівка в гори для військових лікарів? Що передбачає пілотна програма «Repower удома»? Нарешті, з якими враженнями повертаються з ретриту у Швеції до своїх стабпунктів лікарі? Про все це ми дізналися у подкасті «Пліч-о-пліч». Гостями стали Марина Садикова й Катерина Сердюк — співзасновниці благодійного фонду Repower. У подкасті розповіли історію анестезіолога стабпункту, що працює на Харківському напрямку, Олександра Реготуна. Про нього з певністю можна сказати, що він борець за життя і цінувальник зірок. До повномасштабного вторгнення у реанімації Олександрівської клінічної лікарні міста Києва молодий лікар чинив без перебільшення серйозне протистояння зі смертю. Тоді, у 2020–2021 роках, світ та Україна зокрема стояли перед викликами пандемії COVID-19. Бігаючи від пацієнта до пацієнта, регулюючи потоки кисню, коригуючи параметри вентиляції, міняючи маски, закриваючи історію хвороби людини через чергову смерть, виснажений Олександр міркував, що це справжній Армагеддон. Але в анестезіолога ще попереду буде справжнє пекло з покаліченими зброєю агресора українськими військовослужбовцями. Військовий медик Олександр Реготун приймає у стабілізаційному пункті тяжкопоранених із поля бою: знеболює, фіксує, зупиняє кровотечу, накладає пов’язки — разом із командою медиків робить усе можливе для стабілізації поранених, щоб ті змогли дістатися до шпиталю, де їх прооперують. У подкасті анестезіолог поділився, із чим на війні не може змиритися як лікар і як труба телескопа стала для нього несподіваною реабілітацією.

В етері Радіо «Накипіло» побував боєць 113 бригади ТрО Максим на псевдо Шут. У 2022 році він просто-таки пробивав собі дорогу до війська, бо його не хотіли приймати через брак військового досвіду. Утім, за декілька днів Максим заступив на посаду кулеметника, учився на ходу, а також за допомогою відео з інтернету. Нині він опікується морально-психологічним станом бійців. За його словами, у цьому йому допомагають набутий досвід і природна емпатія. Каже, не уявляє свого життя без війська й навіть відпустка дається йому важко, адже думками він завжди поруч із побратимами.

В етері Радіо «Накипіло» побував боєць 113 бригади ТрО Максим на псевдо Шут. У 2022 році він просто-таки пробивав собі дорогу до війська, бо його не хотіли приймати через брак військового досвіду. Утім, за декілька днів Максим заступив на посаду кулеметника, учився на ходу, а також за допомогою відео з інтернету. Нині він опікується морально-психологічним станом бійців. За його словами, у цьому йому допомагають набутий досвід і природна емпатія. Каже, не уявляє свого життя без війська й навіть відпустка дається йому важко, адже думками він завжди поруч із побратимами.

Харків — місто, яке себе віднаходить і знову стає фортецею. Харків — місто впертих українців. Ці тези озвучують і підважують герої короткометражного фільму «Чому ми такі вперті» від медіа «Люк». У стрічці ви побачите директорку Літмузею Тетяну Пилипчук, художницю Валентину Гук і Дмитра Третяка — митця, який нині боронить Харківщину в лавах «Хартії». Фільм хочуть показати також європейському глядачеві, щоб зобразити місто не тільки прифронтовим військовим хабом, але й місцем дому, культурного прогресу й великої любові.

«21» by Радіо Накипіло

«Ахмед, Я і Пророк Ілля» by Радіо Накипіло

«Удар дракона» by Радіо Накипіло

«Баланс» by Радіо Накипіло

Дедалі частіше в українських родинах лунає слово «втрата». «Шахеди», FPV-дрони, ракети й авіабомби забирають життя наших близьких: батьків, братів і сестер, друзів і колег. Складний час скорботи індивідуальний для кожної людини. У таких обставинах важливо не відсторонюватися, а натомість стати тихою, ненав’язливою підтримкою. Однак багатьом із нас невідомо, як правильно поводитися з людиною, яка горює, що їй сказати, щоб не образити. Втрати — як особисті, так і колективні — мають значення для суспільства, тому про них варто говорити вголос. Так уважає психологиня Неля Тройчук. Вона ініціювала проведення першого Міжнародного онлайн-форуму «Втрати бувають різні». Захід об’єднав психологів, медиків і ветеранів із пораненнями та ампутаціями. Як війна змінює у суспільстві ставлення до людей, які переживають утрату, і що можуть робити рідні та друзі для людини, яка горює, — про все це поговорили в етері Радіо «Накипіло». На зв’язку зі студією була засновниця громадської організації «Психосоціальне благополуччя і захист» Неля Тройчук.

Форум Bridge-2025 об’єднав благодійні організації, які займаються евакуацією, роботою транзитних пунктів, поселенням і адаптацією внутрішньо переміщених осіб. Подію у Києві напередодні організував Харківський координаційний гуманітарний центр. На форумі представили оновлену цифрову платформу Bridge 2.0 — інструмент для ефективної координації гуманітарного реагування. Платформа допомагає організаціям швидко обмінюватися інформацією і працювати скоординовано. Окрему панель присвятили досвіду громадських організацій, міжнародних фондів і поліції з роботи в умовах війни, зокрема евакуації із зон підвищеного ризику. російський агресор цілеспрямовано обстрілює евакуаційні екіпажі консорціуму Steel, Червоного Хреста, «Проліски», поліції та швидкої. Про те, чого бракує для розвитку ранньої евакуації та як переконувати людей виїжджати вчасно, говорили в етері Радіо «Накипіло». На зв’язку зі студією була директорка фонду «Єдність та сила» Тетяна Дроздова.

Чи багато ви знаєте про Краснокутськ? Думаю, чимало з вас пригадає екскурсії до Краснокутського дендропарку, закладеного Іваном Каразіним — братом засновника Харківського університету Василя Каразіна; Співочі тераси; і, звісно, Пархомівський історико-художній музей, в експозиції якого до Великої війни зберігалися картини Пікассо, Малевича, Айвазовського, Шевченка та інших митців. А люди, що на початку повномасштабного вторгнення тікали від небезпеки, можуть розповісти про Краснокутську громаду як про великий транзитний центр, де їх зустрічали, годували й допомагали їхати далі — у глиб тилу, на Захід України. Через переселенців населення громади 2022 року зросло більш ніж у півтора раза. Після першої хвилі жінок із дітьми з Харкова, Ізюму, Золочева та Гуляйполя, що на Запоріжжі, сюди почали приїжджати сум’яни, херсонці та куп’янці. Нині декому просто нікуди повертатися додому. Війна завдала нищівного удару по видобутку газу цього краю. Через удари по одному з найбільших в Україні — Сахалінському газовому родовищу — чимало людей залишилося без роботи, а бюджет громади недоотримує приблизно дев’ять мільйонів гривень рентної плати. До цих збитків додаються і пошкоджені промислові підприємства. Попри надскладні умови Краснокутська громада й далі живе: доглядає самотніх переселенців старшого віку, облаштовує безпечні простори в підвалах шкіл, розвиває медицину та постійно фінансово підтримує оборонців. У подкасті «Генплан: відбудова» почуєте, як Краснокутська громада в перші дні вторгнення підставила плече харківцям, про програми інтеграції переселенців у спільноту і про те, як громаді вдається розвиватись. Гостя епізоду голова Краснокутської селищної громади Ірина Карабут.

«Краще запізнитися, ніж не доїхати» — так називається усеукраїнська інформаційна кампанія, яку 10 листопада розпочали в межах кампанії «За безпечні дороги». Команда навела офіційну статистику Департаменту патрульної поліції: з 1 січня по 31 жовтня 2025 року в дорожньо-транспортних пригодах загинуло 2575 людей, а за весь 2024 рік — 3202 людини. 55 %, або 1770, життів забрали ДТП внаслідок перевищення швидкості. Щоб уявити наочніше: щодня в Україні через перевищення швидкості гине щонайменше п’ятеро осіб. Організатори інформкампанії «Краще запізнитися, ніж не доїхати» звернулися до водіїв із нагадуванням про небезпеку перевищення швидкості й розраховують, що в автомобілістів із часом сформується звичка вибирати безпечну швидкість і зникне бажання устигнути за будь-яку ціну. Докладніше про акцію, а також про те, чому в Україні водії люблять перевищувати швидкість і як ситуація у нас відрізняється від аналогічної в інших європейських держав, у програмі «Накипіло з Філіппом Диканем» говорили з експертом з адвокації кампанії «За безпечні дороги» Миколою Ільчуком.

В Україні 25 листопада розпочалася акція «16 днів проти насильства». Це міжнародна кампанія, яку проводять щороку, її початок приурочено до Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства стосовно жінок. З 25 листопада до 10 грудня включно відбуваються заходи, які привертають увагу суспільства до проблем подолання домашнього насильства, насильства за ознакою статі, жорстокого поводження з дітьми та протидії торгівлі людьми. Про невидиме або масковане насильство й те, як його розпізнати, чому жертви мовчать, які поведінкові сигнали можуть свідчити про небезпеку, чи з’явилися нові форми насильства, пов’язані з війною, куди звертатися по допомогу, а також про заходи, що відбудуться під час кампанії «16 днів проти насильства» в Харкові, у програмі «Накипіло з Філіппом Диканем» розповіли координаторка з питань гендерно зумовленого насильства (ГЗН) Наталія Цимбалюк, психологиня з питань ГЗН Анастасія Остапенко й соціальна працівниця з питань ГЗН Анна Серебряннікова.