Військовослужбовці та цивільні з ампутаціями ніг зможуть пройти повний цикл протезування і відновлення в Університетській лікарні Харківського національного медичного університету. Там наприкінці вересня відкрили першу на Сході України сучасну лабораторію протезування та ортезування.

Комплексна програма з фізичної реабілітації — це спільний проєкт Харківського національного медичного університету й Міністерства охорони здоров’я за підтримки Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні. Лабораторія та власне ребцентр Університетської лікарні стануть практичною базою для підготовки протезистів, яких нині бракує в країні.

Хто зможе потрапити на протезування і реабілітацію до новоствореної лабораторії та які послуги можна отримати від міжнародної реабілітаційної команди — про це дізналися у подкасті «Пліч-о-пліч». У студії були керівниця центру реабілітації філії «Університетська лікарня» ХНМУ Олена Марковська та професор ХНМУ і директор Центру психічного здоров’я Університетської лікарні ХНМУ Володимир Коростій.

Минулої неділі на «Артдачі» гостювали ветерани. Організатори музичного заходу запропонували захисникам у невимушеній атмосфері послухати музику, поспілкуватися, поспівати під гітару, а ще спробувати зіграти в імпровізованому оркестрі, музикантами якого вони якраз і стали.

У благодійному фонді «Артдача» переконані, що травмочутливе мистецтво допомагає учасникам бойових дій м’яко вивільняти емоції, знімати тілесні затиски, почуватися частиною спільного та знаходити новий спосіб самовиражатися без слів.

Ініціатори першого музично-інклюзивного вікенду для ветеранів планують створювати спільноту «рівний — рівному» з регулярними зустрічами.

У подкасті «Пліч-о-пліч» почули враження учасників музичної зустрічі й поміркували, як музика і творчість загалом можуть прибирати бар’єри для створення простору рівних. Гості випуску: колишня акторка, організаторка культурних подій і співзасновниця благодійного фонду «Артдача» Марія Какуріна, інтегративна психотерапевтка й координаторка психологічного напряму фонду та напряму роботи з ветеранами Анастасія Портнова, а також захисник України, музикант і цілком можливо майбутній амбасадор інклюзивності в Харкові Ілля «Джузі» Васильєв, що планує навчатися на психолога. Ветеран нещодавно повернувся додому в Харків після реабілітації на Львівщині. Там проходив протезування після тяжкого поранення у стрілецькому бою і високої ампутації ноги восени 2024 року.

Спілкування, музика, поезія, художнє і театральне мистецтво допомагають ветеранам, захисникам з інвалідністю пройти особистий шлях повернення організму та психіки з бойового стану в більш спокійний, характерний домашньому ритму родини, темпу роботи в цивільному житті. Живе спілкування та арттерапія у безпечному ветеранському просторі в супроводі психологів і, що важливо, у спільноті рівних спонукають піклуватися про душу й допомагають по-новому дивитися на фізичні порушення, зміни в стосунках із коханими та нав’язливі розпитування або відчуження перехожих на вулиці.

Яким буде день прийдешній і життя загалом — багато в чому залежить від нас. У благодійному фонді «Артдача» прагнуть підставити надійне плече військовослужбовцям і ветеранам. Незабаром воїнів знову запрошуватимуть на об’єднувальні інклюзивні зустрічі.

Хто від імені влади чекає ветеранів і ветеранок у великих містах? Як фахівці із супроводу ветеранів дізнаються про, так би мовити, щойно прибулих додому учасників Сил оборони? Зрештою, чи виявляють вони самі ініціативу або ж чекають у себе в кабінеті, поки до них не запишуться на консультацію? Ці запитання в автора подкасту «Пліч-о-пліч» Володимира Носкова виникли під час останньої розмови із заступником харківського мера Юрієм Шпарагою, який, зокрема, відповідає за питання адаптації та інтеграції ветеранів у міську спільноту. Тож поцікавилися, а як супроводжують воїнів спеціалісти від Мінветеранів у Львові, у місті, що без перебільшення стало всеукраїнським хабом із лікування, реабілітації та відновлення учасників війни.

Пекарська, 41 — це адреса Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій та підтримки їхніх родин. Що цікаво, комунальний центр для ветеранів і ветеранок надає послуги в трьох осередках. Кожен із них має певну спеціалізацію. У центральному офісі, де побував ведучий подкасту, захисників консультують фахівці із супроводу ветеранів та юристи, а також проводять індивідуальні та групові сімейні сесії психологи. Інша філія Центру надання послуг учасникам бойових дій займається підтримкою родин військовополонених і зниклих безвісти. А в третьому осередку ветеранам допомагають із пошуком нової роботи.

Крім того, цього тижня у Львові відкривається ще один комунальний центр, який працюватиме як робочий простір, а також як освітній майданчик, де проводитимуть навчання для ветеранів, тренінги, курси тощо. Колектив міського центру працює за принципом «рівний — рівному»: з воїнами працюють ветерани або рідні військовослужбовців, що пройшли спеціальний відбір і навчання.

У подкасті «Пліч-о-пліч» ви почуєте досвід офіцера Володимира Морпака, який після 15-річної служби в армії і тяжкого поранення у бою повернувся до Львова й став у місті одним із перших фахівців із супроводу ветеранів та ветеранок. Своїми міркуваннями поділився також директор Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій та підтримки їхніх родин, ветеран і бойовий медик Андрій Жолоб.

Три місяці в російській облозі на Азовсталі. Чотири місяці в полоні агресора. Дмитро Козацький із позивним Орест — тоді військовослужбовець полку «Азов», нині ветеран, завдяки якому українці побачили наслідки російської агресії у Маріуполі й відчули міць своїх захисників.

Унікальні кадри з бункерів Азовсталі без перебільшення облетіли весь світ. На цих фото й відео під землею — українські бійці та парамедики. Покалічені, але незламні. В укриттях Азовсталі ховалися і цивільні: матері й діти, а також люди старшого віку. Усі вони хотіли якнайшвидше вибратися з пастки, але ззовні палало рідне місто під вогнем російських бомбардувань.

«Світло переможе» — так називається одна з останніх світлин Ореста з Азовсталі. 16 травня 2022 року. Дмитро Козацький стоїть у приміщенні комбінату з розпростертими руками під променем світла, що падає крізь отвір у стелі від нескінченних ударів потужних снарядів.

Попереду захисників Азовсталі чекали тяжкі випробування. За виходом бійців із бункерів металургійного заводу настав полон. Козацький потрапив у колонію в Оленівці. Знущання, тортури, голод, але не зневіра. І диво — а саме так звільнення з полону називає «азовець» — сталося 21 вересня 2022 року.

Сьогодні Дмитро Козацький — один із потужних голосів «Азову», що звучить на акціях і конференціях в Україні та світі. Дмитро говорить про звільнення усіх захисників і захисниць Маріуполя. Долучається до проєктів, покликаних зруйнувати стереотипи навколо ветеранів. Він веде активне життя, зокрема працює проєктним менеджером із залучення ветеранів до української оборонної галузі.

Чи вдається Дмитрові позбутися іміджу «фотографа з Азовсталі»? Як спонукати людей дивитися на ветерана не з патосом чи жалістю, а на рівних — з повагою і довірою? Про це говорили з Орестом у подкасті «Пліч-о-пліч». Він поділився своїми переживаннями, досвідом і поглядом на майбутнє.

Інтерв’ю записано в межах Медіадня премії імені Георгія Ґонґадзе, що відбувся у Харкові 19 липня цього року.

У шпиталях, обласних і міських лікарнях, а також у медичних закладах громад починають роботу фахівці із супроводу ветеранів та їхніх родин. Вони сприятимуть хворим, пораненим і травмованим захисникам у розв’язанні найрізноманітніших питань. Не тільки проконсультують і допоможуть подолати бюрократичні перепони, але й спільно шукатимуть вихід зі складних життєвих обставин. Така турбота особливо важлива, коли ветеран і його сім’я перебувають у складному фізичному та емоційному стані, коли їм в один день доводиться розв’язувати десятки проблем.

За задумом Міністерства охорони здоров’я та Мінветеранів, коли на лікування прибуває ветеран, військовослужбовець чи людина з інвалідністю унаслідок війни, то ними відразу ж починає опікуватися профільний фахівець (у народі його називають помічником ветерана). Спеціально підготовлений фахівець супроводжуватиме на різних етапах лікування як самого воїна, так і його родину, а також сім’ї зниклих безвісти й загиблих. Це люди, які допоможуть не розгубитися у лікарняних коридорах та оформити документи, супроводжуватимуть у держустановах, підкажуть контакти юристів, соціальних служб і пунктів прокату реабілітаційних засобів, а також адреси ветеранських організацій.

Зокрема, у Чугуївській центральній лікарні з першого травня працює фахівчиня із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Ірина Чураєва. З понеділка по суботу вона координує перебування воїнів у медзакладі та роз’яснює їхні права й можливості, щоб вони із сім’ями могли скористатися державними програмами підтримки. Тож у подкасті «Пліч-о-пліч» ви почуєте розповідь про перші два місяці роботи фахівчині із супроводу ветеранів у Чугуївській центральній лікарні Ірини Чураєвої.

У нашій розмові взяла участь Ірина Гаєвська, заступниця директора комунального некомерційного підприємства «Чугуївська центральна лікарня імені М. І. Кононенка». Також ви почуєте про досвід фахівчині, що опікується ветеранами, з Хмельницької обласної лікарні Тетяни Яворської. А чому роботу фахівців із супроводу ветеранів, які до цього працювали на загальноміському рівні та в громадах, вирішили поширити на лікарні — ведучий Володимир Носков запитав в Ірини Положешної, головної спеціалістки відділу забезпечення діяльності фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Управління ветеранської освіти та бізнесу Міністерства у справах ветеранів України.

Ізраїльську армію часто наводять як приклад інклюзії. До захисту країни добровільно долучаються жінки та люди з інвалідністю. Звісно, незрячі, маломобільні або військовослужбовці з порушеннями слуху не стають до зброї. Але кожен і кожна з них з огляду на свої фізичні та інтелектуальні здібності й навички виконують обов’язки в центрах мобілізації та безпосередньо в підрозділах. Попри те, що суто формально осіб з інвалідністю в армію не набирають у жодній країні світу, ізраїльський досвід довів: такі армійці не тільки можуть бути ефективними бійцями, але й засвідчують високу довіру до війська та конкретного оборонця.

Люди з інвалідністю в Україні мають право не служити, зокрема їх звільнено від мобілізації. Водночас повномасштабне вторгнення показало, що на захист Харкова й інших міст та сіл України ставали і солдати на протезах, з порушеннями зору тощо. Для декого з військовиків відсутність двох-трьох пальців не перешкода. Сьогодні в подкасті «Пліч-о-пліч» познайомимося з бійцем на позивний Тімон. За бойовим духом він справжній козак-характерник. Згідно з родинними переказами, він далекий родич гетьмана Петра Дорошенка.

Боєць 113 бригади тероборони попри серйозну травму ноги та болі очолює взвод, де воюють захисники, які в боях дістали травми та ампутації, але висловили бажання продовжити службу. Тімон у теробороні від початку великого опору. У лавах саперів пройшов Харківщину. Згодом працював із вибуховими механізмами на Донбасі: у Соледарі, Бахмуті та Нью-Йорку. Він та його побратими мінували мости й території, прикривали підступи до позицій і розчищали від смертельного залізяччя шлях Силам оборони, що звільняли Ізюм і Куп’янськ під час контрнаступу у вересні 2022 року. Тяжкого поранення Тімон зазнав навесні 2023-го під час виконання бойового завдання.

Тепер йому складно ходити без милиць. Однак військовик наполіг, щоб лікар ВЛК не зараховував його до військово непридатних. Так починається нова сторінка його служби в 113 бригаді тероборони. Нині Тімон у створеному в підрозділі навчальному центрі ділиться досвідом із новачками-саперами: як виявити та знешкодити мінно-вибуховий пристрій. Разом із однодумцями, у яких після поранень теж є порушення здоров’я, готує хлопців до боротьби.

Гостем подкасту «Пліч-о-пліч» став виконувач обов’язків командира взводу солдат 113 бригади територіальної оборони на позивний Тімон.

Війна вплинула на всі сфери нашого життя та позначилася на нашому психоемоційному стані. Постійні хвилювання за рідних, які б’ються на нулі, нічні та денні обстріли, суперечливі політичні заяви, зокрема, від адміністрації президента США Дональда Трампа — усе це виснажує.

А що говорити про військовослужбовців на передовій? За ними цілодобово полюють дрони-камікадзе, артилерія і танки. Вони змушені давати відсіч «м’ясним» штурмам агресора. Важка зброя, гул дронів, бомбардування, спалахи та смерть побратимів залишають слід на ментальному здоров’ї бійців.

Шум у вухах або часткове зниження слуху, головні болі, утрата чутливості, перепади настрою, поганий сон і тривожність — усе це наслідки війни. Як бути далі в мирному житті?

Хтось відмовчується перед рідними, мовляв, краще про це не знати. Дехто виявляє емоції в агресії. Іншим важливо й далі чинити опір через громадську активність або волонтерство.

У кожного й кожної свій шлях подолання фізичних та ментальних травм і проживання тяжких часів. Далеко не кожен готовий говорити про тривоги, емоції, біль і втрати з психологами та психотерапевтами.

Травмотерапевтка з Німеччини Імке Гансен рекомендує рідним ветеранів не поспішати з висновками й візитами до фахівців із ментального здоров’я і в жодному разі не дратуватися, коли чоловік відмовляється записуватись на сеанс, бо йому це неприємно. Вона говорить: «Ми не рятуємо й не вчимо, як правильно. Ми просто поруч».

Докторка Імке Гансен — травмотерапевтка й дослідниця міждисциплінарних досліджень насильства і травми. Майже десять років присвятила травмо-чутливим тренінгам і консультаціям для військовослужбовців, активістів, волонтерів, медиків і поліціянтів в Україні, які на фронтових територіях постійно зазнають стресів.

Особливу увагу пані Гансен приділяє звільненим військовополоненим, що відновлюються в медичному центрі зі спеціалізацією на лікуванні психотравми «Лісова поляна». А нещодавно віцедиректорка правозахисної організації «Лібереко — партнерство за права людини» Імке Гансен у партнерстві з благодійним фондом «Артдача» проводила тренінг для фахівчинь, що працюють із дітьми в прифронтовому Харкові. Сьогодні травмотерапевтка Імке Гансен — гостя подкасту «Пліч-о-пліч».

Нині ветерани ЗСУ, нацгвардійці та прикордонники в новій для себе ролі — акторів «Театру воєнних дій». Під орудою режисера Алекса Боровенського працюють над виставою «Стусанина» (за поезією та біографією Василя Стуса).

Як розповів режисер і засновник «Театру воєнних дій» Алекс Боровенський, відібрані захисники опановували акторське мистецтво трохи більш ніж місяць. Він працює над реабілітацією ветеранів через залучення до мистецтва від 2022 року. Що ж стосується нинішньої вистави «Стусанина», для Алекса Боровенського було дуже важливо, щоб поезія дисидента та правозахисника Василя Стуса, закатованого совєцькою каральною системою, могла прозвучати голосами тих оборонців, що брали участь у великому опорі та знають на практиці, який вигляд має російська репресивна машина і як здобувається на фронтах свобода України.

Українська національна збірна з адаптивних видів спорту, до складу якої входять військовослужбовці та ветерани, готується уп’яте брати участь у міжнародних «Іграх нескорених», що у світі більш відомі під назвою Invictus Games. Тридцять п’ять воїнів, а також членів їхніх сімей чекають урочистого відкриття ігор на спортивних майданчиках у канадських містах Ванкувер і Вістлер.

Упродовж тижня українські військовослужбовці та ветерани — поранені, травмовані або ті, які захворіли під час чи внаслідок виконання службових обов’язків у зоні бойових дій на російсько-українській війні, — змагатимуться в 11 адаптивних видах спорту. Цьогоріч у програмі змагань не тільки літні, але й зимові адаптивні дисципліни: легка атлетика, настільний теніс, веслування на тренажерах, паверліфтинг, велоспорт на шосе, волейбол сидячи, баскетбол на колісних кріслах, плавання і регбі на колісних кріслах, а також гірські лижі, сновборд, біатлон, бігові лижі, скелетон і керлінг на колісних кріслах. Але в цьому світовому святі головні не досягнення, а процес відновлення військовослужбовців і ветеранів, що зазнали фізичних та ментальних травм у боях.

Найголовніше в історії кожного й кожної з учасників та учасниць проєкту — це те, що «Ігри нескорених» дають розуміння, що так, як колись, можливо, уже не вийде, але вийде інакше. Цей проєкт допомагає збагнути: навіть після травм і поранень військовослужбовці та ветерани зможуть займатися улюбленими фізичними вправами або знайти для себе нове захоплення, чи, зрештою, це проста можливість тримати себе в добрій фізичній формі.

Щоб не бути голослівними, розповідаючи про реабілітацію та відновлення воїнів за допомогою спорту, ми звернулися до нового дослідження Центру ініціатив «Повернись живим», що мало на меті з’ясувати вплив адаптивного спорту на життя ветеранів і ветеранок. Головний висновок дослідження: фізична активність позитивно впливає не тільки на фізичне, але й на ментальне здоров’я людей, що повернулися з фронту. Далі говорили з авторкою дослідження «Радість руху» — старшою аналітикинею Центру ініціатив «Повернись живим» Ярославою Братусь. Вона вивчає, зокрема, як спорт впливає на відновлення ресурсів ветеранів.

«... Навіть респонденти говорили нам про те, що необов’язково шукати професію або своє нове покликання у спорті, одначе спорт загартовує, дає змогу повірити в себе, повірити у свої сили, а також спонукає спробувати те, чого раніше ветеран чи ветеранка не робив/-ла», —розповіла про дослідження Ярослава Братусь.

Також у подкасті ми дізналися про сподівання членів команди нацзбірної «Ігор нескорених».

Ви почуєте історію ветерана, паралімпійця Євгена Корінця, якого не зламали важке поранення ноги, а невдовзі — висока ампутація, і він зміг адаптуватися із заняття традиційним волейболом у волейбол сидячи, у який грають люди з порушеннями опорно-рухового апарату. Через півтора року після поранення під Бахмутом Євген уже брав участь у Паралімпійських літніх іграх у Парижі.

У новому випуску програми «Пліч-о-пліч» голова ХОГО «Дружини ветеранів» Ольга Лехан розповіла про цю громадську організацію.

Лейтенантка Людмила Галичина розповіла, що патронатна служба «Хартії» не просто піклується про своїх, а допомагає пораненим залишатися у спільноті підрозділу.

Ветеран Дмитро Набоков розповів про враження від нового куксоприймача, створеного на 3D-принтері. Після побаченого він хоче вивчати 3D-моделюванння.

Голова ГО «Український жіночий батальйон» Альона Данілова сказала, що привітання на відстані коханого, який нині на війні, залежить тільки від вашого креативу.

У Височанській селищній громаді, що поблизу Харкова, громадські активісти створили хаб «Повернення», у якому зустрінуть і підтримають ветерана.

У Каразінському відбулася презентація науково-практичного реабілітаційного центру для ветеранів KARAZIN ReHab. Це і практична база для студентів-медиків.

У черговому випуску програми «Пліч-о-пліч» говорили про організацію «Відлуння війни» та досвід незрячого ветерана Віталія, на позивний Верес.

Раніше учасники навчальної програми «Разом» від компанії «Укренерго» воювали на передовій, а тепер вони битимуться за світло.

Герой цього випуску — капелан Геннадій Рохманійко, що мусить у шпиталі відповідати тяжкопораненим на запитання: «А де був твій Бог?».

Мінветеранів запускає новий проєкт: потрібні фахівці, що турбуватимуться про ветеранів у громадах. Про це слухайте в новому випуску програми «Пліч-о-пліч».

Тема чергового випуску програми «Пліч-о-пліч» — байдужість людей до ветерана з інвалідністю, ба навіть вороже ставлення.